24 лютого у Баранівці за адресою: вул. Поліська, 7 (ІІ поверх) відбудеться районний турнір з шахів пам'яті Героїв Небесної Сотні. Початок змагань о 10:00. Вхід вільний. Довідки за тел: (098) 921-19-19.

11 лютого 2018

Вважаю себе хліборобом, який вирощує духовний хліб, - Анатолій Пашкевич


Цьогоріч видатному хоровому диригенту, композитору, народному артисту України Анатолію Пашкевичу виповнилося б вісімдесят. Він народився 11 лютого 1938 року в селі Довбиш Баранівського району.

Завершив земний шлях у січні 2005-го в Черкасах.

З баяном у руках і музикою в серці

Від 1965 року – хормейстер, 1967–1973 – художній керівник Черкаського народного хору, з 1978-го – художній керівник Волинського народного хору, а в останні роки життя – Чернігівського народного хору. Анатолій Пашкевич створив десятки чудових, глибоко ліричних, самобутніх пісень, які стали народними. Серед них – “Степом, степом…”, “Мамина вишня”, “Хата моя, біла хата”, “Чебреці”, “Синові”, “Ой ти, ніченько”, “Любисток”, “Журавка”, “Ой вербо, вербо”, “Осипає цвіт калина”, “Пісня про Волинь”, написані на слова Миколи Негоди, Дмитра Луценка, Василя Симоненка, Йосипа Струцюка.

Ще у 12 річному віці Анатолій написав пісню на свої вірші “Ой цвіте, цвіте біла вишенька”. Це й стало початком його творчості, про яку згодом знатиме вся Україна. Після закінчення школи працював у Баранівському районному будинку культури, потім – у Житомирській обласній філармонії. Свої “університети” композитор проходив здебільшого з баяном у руках і музикою в серці. 1965 року перебрався у Черкаси, ставши диригентом, а потім і художнім керівником Черкаського державного заслуженого українського народного хору.

Безсмертна душа пісні

Пісня “Степом, степом…” народилася за одну ніч. Запросили якось поета Миколу Негоду взяти участь у підготовці урочистого заходу. Він сидів у готелі, нудьгував, а за стіною, в сусідньому номері, хтось грав на баяні. Виявилося, що це був художній керівник Черкаського народного хору Анатолій Пашкевич. Зайшов до нього поет, поговорили. А той і каже: “Склади-но такий вірш, щоб за душу взяло, а я музику напишу”. Повернувся поет до свого номера, задумався. Пригадалося побачене в дитинстві: старенька жінка з квітами біля солдатської могили, де був похований її син. Щотижня за вісім кілометрів приходила сюди, щоб вклонитися, розповісти про своє гірке життя-буття… І полилися рядки.

Коли прочитав твір Анатолію Пашкевичу, той дуже зрадів: “Миколо, Боже, це те, про що я мріяв!”. Але перші начерки слів і мелодії пісні з’явилися в Анатолія Пашкевича ще на Житомирщині десь у 1964–1965 роках, ще до від’їзду в Черкаси. “Напливала мелодія, точніше, отой її простий і широкий такт “Сте-пом… сте-пом…” Часто доробляв, переробляв, хотів навіть кинути цю затію, але мелодія не полишала. Куплети, що народилися з мелодією, пізніше показав у Черкасах поету Миколі Негоді… Микола використав мої текстові заготовки, бо вони вже були мертво злиті з мелодією і відторгали інші слова як чужорідні, і зробив літературно досконалий текст”, – згадував Анатолій Пашкевич.

Створюючи пісню, він не помічав плину часу, лише інколи запитував у Миколи: “Це ранок чи вечір?”. Вперше “Степом, степом…” виконала солістка Черкаського народного хору Ольга Павловська. Відтоді пісня стала народною. “Коли ми з Миколою Негодою написали “Степом, степом…”, тоді подібних творів просто не було, – зізнавався композитор. – Пісня, та ще й українською мовою, без перебільшення, викликала потрясіння. Пам’ятаю, під час концертів хор, бувало, зупинявся, тому що голоси у виконавців спазмувало від схвильованої реакції залу… Не до емоцій було лише деяким чиновникам від влади. Викликали нас із Миколою в обком партії і раптом, ні сіло ні впало, питання: “Що це за пісня така незакінчена якась у вас вийшла, її треба якось по-іншому зробити, і взагалі, про яку матір йдеться, адже у Росії теж є матері? Ми – інтернаціоналісти!” Я відповів: “У нас одна матір, і якщо пісня написана українською мовою, то звісно, про кого мова…” Уявляєте всю безглуздість претензій? Ви не повірите, але й мої друзі спершу сумнівались в успіхові твору”.

Розповідають, що в той час, коли на композитора намагалися тиснути чиновники, пісню “Степом, степом…” ввели до навчальних програм у школах… Західної Німеччини. А коли у серпні 1968-го у розбурхану Прагу ввійшли радянські війська для наведення там “соціалістичного порядку”, цей твір-реквієм тяжкою тугою лунав із вуличних гучномовців, нагадуючи непроханим гостям про сльози матерів, які вічно чекають своїх синів…

***

Особлива сторінка в творчості Пашкевича – співпраця з Дмитром Луценком. 1978 року в обласному театрі відбувся перший концерт Волинського народного хору, в якому й прозвучала “Пісня про Волинь”. Присутній на концерті Дмитро Омелянович Луценко щиро радів, що пісню виконували кілька разів на біс. Волиняни полюбили її, і вона живе в репертуарі колективу й досі. На вірші Луценка Пашкевич написав багато гарних пісень: “А мати ходить на курган”, “Батькове серце”, “Гуси летіли”, “Хата моя, біла хата”, “Любисток”, “Ой ти, ніченько”, але найкраща з них – “Мамина вишня”, що за своєю популярністю не поступається пісні “Степом, степом…” і теж стала народною.

Талановитий, щедрий, принциповий

Що ж до самої особи композитора Анатолія Пашкевича, то йому ніколи не було легко в житті. Щедрий, принциповий, але й конфліктний, він ніколи не вписувався в комфортні чи жорсткі рамки життєвих умовностей. Не міг і не хотів блазнювати задля особистої вигоди, а тому був незручним у стосунках з чиновниками. А ще не вмів і не хотів “нести” себе назустріч славі, пробиваючи ліктями шлях до нагород, визнань і матеріального достатку.

Анатолій Пашкевич був бунтарем у душі, і з ним було нелегко. Не можна сказати, що атмосфера стародавнього Чернігова, де він прожив майже всі останні роки, всуціль була благодатною для творчості митця і його колективу (Чернігівського народного хору). Він не переставав воювати з чиновниками, захищаючи пісню, захищаючи виплеканий ним колектив, його право співати і жити в нормальних умовах.

На запитання “Де вам, Максимовичу, найкраще живеться і працюється – на Житомирщині, в Черкасах, Луцьку чи Чернігові?”, не замислюючись, відповідав: “В Україні!”

Книга про справді народного митця

Навесні минулого року в Києві у Великій концертній студії Українського радіо відбувся мистецький вечір, на якому презентували книгу журналіста, котрий кілька років працював і на Полтавському обласному радіо, Володимира Костенка “Анатолій Пашкевич”. Він збирав матеріали для книги упродовж багатьох років, та, на жаль, невиліковна хвороба несподівано змінила всі плани. Наша землячка заслужена журналістка України Неля Даниленко розповіла: “Володимир заповів мені закінчити розпочату ним кілька років тому велику працю. Це книжка про воістину народного артиста України, композитора, неперевершеного хормейстера і непросту, але на диво шляхетну, до неймовірності порядну і віддану Україні людину – Анатолія Максимовича Пашкевича”.

“Хорові колективи під орудою маестро звучали, немов дзвіночок, – ясно, чітко, злагоджено, вправно, виразно – і виблискували райдугою на сонці. Інакше він не вмів. Як і не міг існувати без хору. Тому останні роки його життя без колективу були невимовною мукою для нього і болем для шанувальників народно-хорового мистецтва. Але я переконаний, що в теперішній своїй обителі він уже виліплює ангельський хор”. (Із книжки “Анатолій Пашкевич”). “Думаю, – пише Неля Даниленко, – що вже сьогодні радіють у тих світах і Володимир, і Анатолій Максимович, слухаючи ангельський хор удвох… А ми, живі, тут, на землі, будемо пам’ятати про них і продовжувати любити!..”

* * *

Про себе композитор казав: “Вважаю себе хліборобом, який вирощує хліб, хліб духовний. Стараюся, щоб він був без остюків”. До слова, найулюбленішим поетом Анатолія Пашкевича був Василь Симоненко. На його слова створена пісня “Синові…” І так сталося, що Анатолій Пашкевич помер 8 січня, у день народження Василя Симоненка. Вони й поховані поряд на одному кладовищі у Черкасах…

Підготувала Марія ВІТРИЧ

Немає коментарів:

Дописати коментар